Офіційний сайт виконкому Криворізької міської ради Виконком Криворізької міської ради Офіційний веб-сайт виконкому Криворізької міської ради

Географічне розташування

Створено: 2010-02-02 23:15:26Оновлено: 2014-03-27 13:58:56

Географічне положення міста Кривого Рогу

(автор – кандидат географічних наук, доцент, зав. кафедри фізичної географії та геології Криворізького державного педагогічного університету Казаков Володимир Леонідович)


Кривий Ріг розташований у помірних широтах. По відношенню до екватору – у північній півкулі, по відношенню до Грінвічського (нульового) меридіану – у східній півкулі. Так як місто витягнуте у майже субмеридіональному напрямі на кілька десятків кілометрів, то єдиних координат немає. Крайніми точками міста за усіма чотирма сторонами світу є лише два об’єкти – хвостосховища Інгулецького (координати – 47°36' північної широти) та Північного гірничо-збагачувальних комбінатів (координати - 48°12' північної широти).

Місто розтягнуте з північного-сходу на південний-захід на пів градуса – 0°36'. Широтна розтягнутість менша (0°28'). За широтою місто вузьке. Крайньою західною точкою є сучасна станція Інгулець з координатами 33°08' східної довготи. Крайня східна точка знаходиться в районі лісорозсаднику в селищі Довгинцевому – 33°34' східної довготи.

Майже по центру місто розділяє паралель 48°00'. Точне знання географічного положення міста дозволяє оцінити віддаленість Кривого Рогу від деяких об’єктів на Землі. Від міста (по прямій на карті) до: північного полюса – 4662 км, південного полюса – 15318 км, Джомолунгми (найвищої точки планети) – 5036 км, Києва – 345 км, Лондона – 2160 км, Москви – 962 км, Вашингтона – 8650 км. З географічним положенням пов’язана часова позиція міста. Кривий Ріг розташований у другому часовому поясі. Як і у державі, по місту діє поясний та декретний час (за яким посезонно переводиться годинникова стрілка на зимовий та літній часи).

48-ма паралель – це єдина паралель з округленим значенням. Вона дозволяє умовно ділити Кривий Ріг на дві половини - Північну (на північ від паралелі) та Південну (на південь) Проходить паралель через село Мар’янівку, селище Верабове, північну частину Глеюватського кар’єру ЦГЗК, виконком Жовтневої у місті ради, нижню частину Кресівського водосховища, торговельний центр на мікрорайоні 4-Зарічний та середину мікрорайону 5-Зарічний.

Рельєф

(автор – кандидат географічних наук, доцент, зав. кафедри фізичної географії та геології Криворізького державного педагогічного університету Казаков Володимир Леонідович)


Орографія Кривбасу. Територія Криворіжжя розташована в межах Східно-Європейської полігенної рівнини (морфоструктура І-го порядку), виникнення якої обумовлене великою тектонічною структурою – Східно-Європейською платформою. Північна частина Кривбасу (від горизонталі +100 м і вище) належить Придніпровсько-Приазовській геоморфологічній області цокольних пластово-денудаційних височин (Азово-Придніпровська височина – морфоструктура ІІ-го порядку), Центральнопридніпровській денудаційній височині (морфоструктура ІІІ-го порядку) і її зниженій частині – Інгуло-Інгулецькій лесовій акумулятивній розчленованій рівнині. Південна частина Кривбасу (від горизонталі +100 м і нижче) Входить до складу Причорноморської геоморфологічної області пластово-акумулятивних та пластово-денудаційних рівнин (морфоструктура ІІ-го порядку), Північно-Причорноморської рівнини (морфоструктура ІІІ-го порядку). Морфоструктури ІІ-го порядку зумовлені доволі крупними тектонічними утвореннями – Український кристалічний щит та Причорноморська западина. Морфоструктури ІІІ і ІV порядків – тектонічними блоками, меншими за розмірами, площа яких змінюється від кількох десятків тисяч км до кількох десятків км. За характером розчленування, Л. М. Булава (1990) виділяє 7 геоморфологічних мікрорайонів (морфоструктури ІV порядку). Основу морфоструктурного рельєфу складають вододільні лесові плато і їх схили, які витягнуті з півночі та північного-сходу на південь, мають загальний похил на південь, в бік Чорного моря, а також в бік річкових долин і балок. Вододільні плато є поверхнями вирівнювання різного віку – від залишково пізньосарматської на півночі до понтичної на півдні. Абсолютні відмітки вододільного плато +169-173 м на півночі, +75 м. на півдні. Зниження висоти вододілів з півночі на південь становлять 0,69 м/км. Крутизна вододільних плато дорівнює від 0 до 1,5°, на схилах до 3-6°. Середня густота горизонтального розчленування території Кривбасу ерозійною сіткою висока – від 0,8 до 1,6 км/км. Вріз річкових долин відносно вододілів складає 70-90 м., глибина врізу балок 20-40 м.

Морфоскульптурний рельєф – рельєф, який сформувався під дією екзогенних геоморфологічних процесів. Основними серед них є флювіальні (глибинна та бокова водна ерозія постійних і тимчасових водотоків, площинний змив, транспортування твердих наносів і їх акумуляція на днищах річкових долин і балок, у конусах виносу), гравітаційні (виникнення зсувів, обвалення та осипання гірських порід, формування денудаційних форм), карстові (корозія – розчинення карбонатних порід, механічна ерозія рухливою водою), суфозійні (механічне винесення підземними водами дрібної фракції геологічних відкладів – глини, піску, суглинків), еолові (розвіювання алювіальних пісків І-ї надзаплавної тераси р. Інгулець), антропогенні (добування корисних копалин, складування побічних відходів). На території Криворіжжя розвинуті кілька генетичних типів морфоскульптурного рельєфу – флювіальний, карстовий, суфозійний, гравітаційний, еоловий, антропогенний.

Флювіальний рельєф є домінуючим серед морфоскульптурного рельєфу регіону. Форми флювіального рельєфу представлені річковими долинами (створені постійними водотоками) та формами, що створені тимчасовими водотоками – балками, ярами, рівчаками, борознами, вимоїнами, улоговинами та лощинами. Річкові долини Інгульця та Саксагані давні, добре розроблені, мають асиметричну будову на всьому простяганні – праві борти вищі та крутіші за ліві, глибоко врізаються у товщу корінних порід, нахил рік контролюється нахилом поверхні кристалічного фундаменту; є чергування вузьких ділянок, де ріка прорізує кристалічні породи і ділянок розширення долини, де русла рік блукають по днищу долин, утворюючи багаточисельні меандри. Ширина русел 15-30 м, глибини на перекатах 0,2-0,6 м, на плесах – до 5 м. За формою річкові долини скринеподібні. В долині р. Інгулець сформувалися заплава (висока і низька) та 4 надзаплавні тераси, річкова долина Саксагані представлена заплавною та 3-а надзаплавними терасами. Терасовий комплекс розвинутий фрагментарно по обох бортах долин. Ширина долин від 0,5 до 4,5 км, у середньому 1,5 км. Балочно-яружна сітка на території Криворіжжя досягає значних розмірів. На території Криворіжжя балки розвинуті уздовж річкових долин, безпосередньо впадаючі в них або у крупні балки. На території Кривого Рогу по долині р. Саксагань – 50 балок, р. Інгулець – понад 20 балок. Довжина балок коливається від 1 до 25-30 км. Середня густота долинно-балочної сітки в межах Причорноморської низовини становить 0,3-0,5 км/км, відрогів Придніпровської височини 2,3-3,5 км/км. Яри приурочені до днищ балок (донні яри) та схилів білок і річкових долин – бокові або схилові яри. Яри розповсюджені по всій поверхні Криворіжжя. У межах міста налічується 349 ярів. Переважають бокові яри незначної довжини (до 200 м) і глибини – максимально до 20-25 м. Середня густота яружної сітки невелика – 0,04 км/км, на схилах річкових долин збільшується до 0,1 км/км. Яри потребують закріплення, так як є добрими каналами розмиву та стоку родючих чорноземних ґрунтів.

Еоловий рельєф – рельєф, який створений вітром. Цей тип рельєфу приурочений до еолових піщаних відкладів І-ї надзаплавної тераси р. Інгулець, які були перевіяні вітром і зібрані в окремі горби (кучугури), слабко задерновані травою та чагарниками. Зустрічаються на північний-захід від смт. Широке і нижче по течії ріки. Горби не мають певної форми, а нагадують горбисті піски. Потужність перевіяних пісків 8 м.

Гравітаційний рельєф – рельєф створений під дією сили тяжіння Землі, внаслідок обвалів, зсувів, осипання, відсідання гірських порід. На території Криворіжжя має обмежене поширення. Відмічаються поодинокі і невеликі циркоподібні зсуви на бортах річкових долин, балок і ярів, відвалів, провальних лійок, а також опливання ґрунту на крутосхилах у вигляді мікрозсувів. Зсуви обумовлені активізацією тектонічних піднять і виклинюванням червоно-бурих глин по схилу. Також розповсюджені осипання та обвалення гірських порід в місцях відслонення неогенових вапняків, суглинків, глин і мергелів, кристалічних порід і гранітів, на бортах кар’єрів, відвалів і провалів. На таких ділянках виникли обриви, конуси осипання та обвалення. По схилам долин рік Інгульця (вище Карачунівського водосховища) та Жовтої трапляються незначні згладжені виступи та гривки корінних порід (шириною до 3-5 м.), які активно руйнуються, під дією процесів вивітрювання та водної ерозії.

Суфозійний рельєф – рельєф, який формується внаслідок суфозії – винесення підземними водами дрібних частинок ґрунту без їх розчинення у глибші шари земної кори. У підсумку земна поверхня прогинається і формуються округлі западини – степові блюдця та поди. Набув поширення на Інгулецько-Вісуньському межиріччі (на південний-схід від м. Інгульця) та на Інгулецько-Кам’янківському вододільному плато (на схід від смт. Широке).

Карстовий рельєф – рельєф, який виникає в результаті розчинення карбонатних, сульфатних і соленосних порід водою. Карст регіону відноситься до покритого та задернованого, за відношенням до денної поверхні розвинутий поверхневий і підземний карст, за характером орографії – рівнинний. Розвитку процесів закарстування на території Кривбасу сприяють: широке поширення карбонатних порід – мармуру, доломітів, вапняків, мергелів, роговиків, карбонатизованих кварцитів, наявність тріщинуватості порід, присутність циркулюючої води. За морфогенетичними ознаками карст і карстовий рельєф може бути розділений на два самостійні райони. Криворізький карстовий район. Розвинутий покритий, глибинний (до 500 м.) карбонатний карст. Основні карстові породи – доломіти, мармур, роговики, карбонатизовані кварцити. Глибинній карстові форми розкриті буровими свердловинами та підземними гірничими виробками. Карстовий рельєф представлений лунковими кавернами та печерами (довжиною до 1,5 км). Вони зустрічаються по правобережжю р. Саксагань від РУ Суха Балка до р. Інгулець. Південну частину Кривбасу займає Нижньопридніпровський карстовий район. Карстові процеси тут відбуваються в осадових карбонатних породах осадового чохла кристалічного фундаменту – вапняках і мергелях, які мають понтичний, сарматський та меотичний вік. Карст розвинутий там, де присутні, хоча б, малопотужні шари вапняків субгоризонтального залягання. Карстовий рельєф більш різноманітний, представлений не лише підземними, а й поверхневими формами. Поверхневі форми представлені карстовими лійками, валами, понорами, улоговинами та сліпими ярами. Загальна площа поверхневого карстопрояву 0,05 км. Серед підземних форм розвинута печера Кобильна, довжиною 152 м. Вона має кілька галерей із проходами та залами, лабіринтову структуру, обводнена, з озерами та сифоном.

Антропогенний рельєф – рельєф, створений людиною, внаслідок добування корисних копалин, їх переробки та складування відходів. На території Криворіжжя розробки корисних копалин відомі здавна, але такого широкого розвитку антропогенний рельєф набув з 1881 р. – після початку широкомасштабного добування залізних руд. Основними формами антропогенного рельєфу є кар’єри, відвали та провали. Кар’єри представлені: за будовою – прості і складні (терасовані); за глибиною – неглибокі (до 50 м глибини), середні (50-100 м), глибокі (150-250 м), надглибокі (понад 250 м); за формою – округлі, видовжені, серцеподібні, яйцеподібні, овальні, неправильні; за місцеположенням – рівнинні, схилові, вододільні, вододільно-схилові, присхилові; за замкненістю – замкнені і відкриті; за добувною сировиною – залізорудні (найбільші), гранітні, піщані, глинисті, суглинкові, вапнякові. Найдовшим є Ганнівський кар’єр (4,32 км) і №1 ЦГЗК (4,03 км), найглибшим Першотравневий (365 м), найширшим Першотравневий (2,47 км) і ПівдГЗК (2,38 км). Провальний рельєф сформувався на місці обвалених верхніх підземних горизонтів шахт рудників. Представлений 2-ма зонами – провалля і зрушення. Основу провальних зон складають провальні поля і ділянки, що їх розділяють. Провальні поля складаються з лійок, улоговин, каньйони, схили, яких ускладнені зсувними, обривистими, обвальними і осипними схилами. У зоні зрушення (розташовані на захід від проваль) розвинуті тріщини і тераси відсідання. Відвали – горби, що формуються з супутніх добувних порід і відходів переробки залізних руд. За будовою представлені простими (гребеневидно-пасмові, терикони, притулені засипні, одноярусні платоподібні) та складними (багатоярусні платоподібні, сегментно-ярусні платоподібні). За висотою – низькі (до 20 м), середні (20-50 м), високі (50-100 м), надвисокі (понад 100 м) відвали; за розмірами – дуже малі (площа менше 50 га), малі (50-100 га), середні (100-300 га), великі (300-800 га), надвеликі (понад 800 га); за об’ємом – дуже малі (до 50 млн. м заскладованої речовини), малі (50-100 млн. м), середні (100-200 млн. м), великі (200-400 млн. м), надвеликі (понад 400 млн. м); за формою в плані – видовжені, округлі, грушоподібні, лопатеві, неправильні, деревоподібні, квадратоподібні; за гідрологічними умовами – сухопородні і гідровідвали (хвостосховища); за місцезнаходженням – вододільні, схилові, балочні, провальні, кар’єрні, долинні; за заскладованою сировиною – скельні, піщані, глинисті, змішаного характеру. Відвали за морфометрією є аналогами гір. До форм антропогенного рельєфу також належать – траншеї, виїмки, канали, кургани, насипні поверхні, ями під фундаменти будівель тощо.

Клімат

(автор – кандидат географічних наук, доцент, зав. кафедри фізичної географії та геології Криворізького державного педагогічного університету Казаков Володимир Леонідович)


Згідно зі схемою кліматичного районування Б. П. Алісова (1969), Криворізький регіон належить до атлантико-континентальної європейської недостатньо вологої, теплої області помірної кліматичної зони. Широтою місцевості (приблизно 48° півн. ш.) зумовлені: висота сонця над обрієм – від 18,6° 22 грудня до 65,4° 22 червня, тривалість світового дня – відповідно від 8 годин 07 хвилин до 15 годин 53 хвилин, тривалість сонячного сяяння – 2102 год/рік. Річні показники сумарної сонячної радіації дорівнюють 107-110 ккал/см, радіаційного балансу – 46-49 ккал/см. Середнє альбедо (здатність поверхні відбивати сонячні промені) території в межах Кривого Рогу достатнє високе влітку (30%) і знижене взимку (35%). Більша частина (65%) сонячної радіації, витрачається на випарування, 35% - на теплообмін з атмосферою. Клімат Кривбасу формується під дією 43 циклонів і 24-43 антициклонів. Антициклональний тип циркуляції атмосфери спостерігається у 2/3 від загальної кількості днів на рік (229-242). Середньорічний показник атмосферного тиску становить – 753,7 мм. рт. ст., взимку – 788,1 мм рт. ст. Основними баричними центрами, що обумовлюють циркуляцію повітряних мас над територією Кривбасу є: ісландський мінімум з північного-заходу, середземноморська та чорноморська баричні депресії з півдня та південного-заходу, західний відріг сибірського максимуму (антициклону) взимку зі сходу, азорський (із заходу) і арктичний (з півночі) максимуми, іранський мінімум – влітку (з південного-сходу і сходу). З кожним баричним центром пов’язане формування повітряних мас з різноякісними властивостями посезонного прояву. У зв’язку з тим, що територія Криворіжжя знаходиться в глибині континентального простору Євразії, на значній відстані від Атлантичного океану, то повітряні маси надходять значно трансформованими – більш спорожнілі від вологи, сухі, а взимку зі сходу – холодні.

Середньорічна температура повітря становить +8,5°С. Середня температура повітря у липні +22,2°С, у січні – -5,1°С. Абсолютний максимум температури +39,3°С (1890 р.), абсолютний мінімум – -35,0°С. Сума активних температур атмосферного повітря (це температури, які є найбільш сприятливими і продуктивними для вегетації рослинності) вище +10°С становить від 3100°С. Тривалість безморозного періоду 175 днів. Середні дати першого та останнього приморозків навесні – 24 квітня, восени – 9 жовтня. Середні дати настання стійких морозів – 10-15 грудня, а їх припинення – 16-21 лютого. Взимку звичайні відлиги – потепління серед зими, кількість таких днів – 45. Континентальність клімату – 56%, що характеризує клімат регіону як помірно-континентальний. Пересічний річний показник відносної вологості повітря 72%. Максимальні значення спостерігається взимку – 82-88%, найменші наприкінці календарного літа – 52-58%. Середнє число днів з туманами – 61, найчастіше в холодну пору року – 9-12 днів на місяць. Кількість атмосферних опадів 400-450 мм/рік (з максимумом на початку літа), Криворіжжя відноситься до посушливих районів України.

Упродовж року сумарна тривалість випадіння опадів 730 годин. За останні 60 років посушливими є кожні 3-4 роки на одне десятиліття. Сильні посухи на Криворіжжі бувають 1 раз на 5-10 років, коли за вегетаційний період випадає усього 100-150 мм опадів. Середні показники випарування 325 мм на рік, випаровуваності (та кількість води, що може бути випарувана за певного клімату) – 800 мм/рік. Коефіцієнт зволоження за М. М. Івановим, складає 0,53, що характеризує регіон, як територію з недостатнім і нестійким зволоженням. На протязі всіх літніх місяців баланс зволоження відрізняється дефіцитом. Дощові опади в теплий період року випадають переважно у вигляді злив. Середня кількість днів зі зливами за вегетаційний відрізок – 29. Зливові дощі супроводжуються грозами та градом. Найчастіше грози трапляються в період з травня по серпень (5-9 днів на місяць), за рік 27-29 днів (максимум 84 дні). На протязі теплого періоду року град спостерігається в середньому 2 дні, максимум – 5. Взимку встановлюється стійкий сніговий покрив. Середня багаторічна декадна висота снігового покриву становить 10-15 см, середня тривалість періоду зі сніговим покривом складає 65 днів. В середньому за зиму буває 12-16 днів з хуртовиною, Максимальна кількість днів з хуртовиною за холодний період року – 27 днів. Упродовж зими частим явищем є ожеледь, яка фіксується, в середньому, 15 днів. 26 днів за зиму бувають з температурою атмосферного повітря нижче -10°С. 52% зим є безсніжними та малосніжними, якщо панують сухі східні та північно-східні вітри і стоїть антициклональна морозна погода.

Структура, напрям та характеристики вітрів знаходяться в прямій залежності від особливостей загальної та місцевої циркуляції атмосфери. Переважають вітри північних румбів (49% повторюваності), а також східні вітри. Рідше за інших спостерігається південний вітер. Влітку найбільш часто повторюються північні та північно-західні вітри, в інші сезони року – північно-східні, північні та східні вітри. Штилі найчастіше трапляються на початку осені та влітку (приблизно 3 дні на місяць). Середня швидкість вітру за рік становить 5,0 м/сек. Сильні вітри (зі швидкістю понад 15 м/сек.) відмічаються в середньому 29 днів на рік. В теплий період часто спостерігаються суховії – вітри східних румбів, які характеризуються швидкістю більше 5,7 м/сек. при дуже низькій відносній вологості повітря – 25-30%. Вони формуються навесні – початку літа, в умовах трансформації сухих арктичних повітряних мас над просторами Середньої Азії та Заволжя. Число днів з суховіями досягає від 15-20 на рік, середня їх тривалість 4,4 дні.

Над територією міста сформувався своєрідний мікроклімат «острова тепла». В місті тепліше на 1,8°С. Особливо це помітно в холодний період року. Також більше опадів, туманів, часто з низьких хмар і пило газових викидів підприємств та автомобілів взимку утворюються смоги, знижені дози сонячної радіації.

Агрокліматичні ресурси – кліматичні ресурси та умови території відповідні до потреб сільськогосподарського виробництва. Вивчаються агрокліматологією. Згідно з агрокліматичним районування території України (Дмитренко, 1989), Криворіжжя входить до складу посушливої дуже теплої агрокліматичної зони. Вона характеризується наступними агрокліматичними показниками. Сума активних температур вище +10°С. Показує обсяги тепла, якими володіє територія і які забезпечуватимуть вегетацію рослин. Територія Кривбасу добре забезпечена тепловими агрокліматичними ресурсами. Сума активних температур становить 3100°С, що дозволяє вирощувати майже всі культури, окрім тропічних. Тривалість безморозного періоду – визначає, час, за який ніколи не спостерігаються заморозки, які пригнічують розвиток рослин і травмують або повністю знищують їх. До безморозного періоду відноситься термін між середніми датами весняних і осінніх приморозків. Для Криворізького регіону тривалість безморозного періоду становить 170-180 днів. Цього цілком достатньо для того щоби рослини пройшли всі етапи свого розвитку – від проростання до визрівання плодів. Вологозабпеченість. При характеристиці вологозабезпеченості найбільша увага приділяється кількості атмосферних опадів, режиму їх випадінню, гідротермічний коефіцієнт. Територія Криворіжжя за зволоженням відрізняється посушливими умовами – опадів недостатньо, режим їх випадіння нерегулярний, часто спостерігаються посухи. Все це несприятливо впливає на розвиток сільськогосподарських рослин, необхідне штучне зрошення. Умови перезимування рослин. При оцінці цих умов до уваги беруться показники середній з абсолютних річних мінімумів температури повітря та ґрунту, їх абсолютні значення, суму негативних температур, глибину промерзання ґрунту, висоту снігового покриву. В цілому, умови перезимування рослин на Криворіжжі добрі, хоча в окремі роки і спостерігаються аномалії, наприклад повне вимерзання посівів озимих зернових при відсутності снігового покриву (а він в регіоні нестійкий) та низьких температур повітря і відносно глибокого промерзання ґрунту. Регіональні відмінності агрокліматичних показників (особливо через вологозабезпеченість) зумовлює те, що сільське господарство Кривбасу має ризикований характер.

Гідрологія

Поверхневі води

(автор – кандидат географічних наук, доцент, зав. кафедри фізичної географії та геології Криворізького державного педагогічного університету Казаков Володимир Леонідович)


На території Криворіжжя протікають 8 рік (всі входять до басейну Дніпра): Інгулець, з притоками – Саксагань, Зелена, Жовта, Бокова (з притокою Боковенька), Вербова (притока р. Вісунь, яка, в свою чергу, впадає в р. Інгулець), а також Кам’янка – притока р. Базавлук. Всі ріки, окрім Інгульця, відносяться до розряду малих річок.

За режимом стоку (згідно з класифікацією Б.Д.Зайкова, 1946) всі ріки Кривбасу слід поділити на 2 типи. Ріки північної частини регіону (північніше широти гирла Саксагані) належать до Східно-Європейського рівнинного типу. Вони характеризуються більш розтягнутою повіддю – квітень – початок травня, на весну припадає до 70% обсягів річного стоку, червень-березень – низька межень, але можливі поодинокі і нерегулярні дощові (влітку і восени) та снігові (взимку) паводки. Влітку стік складає 10% від річного, восени – 8% і взимку – 12%. Живлення рік регіону – переважно снігове.

Малі ріки та струмки південної частини Криворіжжя відносяться до річок Казахстанського типу, з короткою стрімкою сніговою повіддю упродовж квітня місяця і дуже низькою меженню, в увесь інший час року. Упродовж року трапляються паводки, в тому числі, й узимку. На весну припадає 85% річного стоку, на літо – 8%, на зиму-осінь – 7%. Ці ріки маловодні майже цілий календарний рік.

Взимку на ріках усього Криворіжжя можна спостерігати дуже цікаве та нерегулярне гідрологічне явище – зимові паводки. Їх виникнення пов’язується з сильними відлигами – таненням снігового покриву і дощами. Талі води легко стікають у річки, чому сприяє мерзлий ґрунт.

Річкова сітка регіону розвинута слабко. Густота річкової сітки на півночі Кривбасу становить 0,23-0,24 км/км, в центральній частині – 0,23 км/км, а в басейні р. Кам’янки найменше – 0,21 км/км. Л.М.Булава (1990) пов’язує цей факт з незначним модулем стоку, внаслідок недостатнього зволоження. З півночі на південь модуль стоку зменшується з 0,7 л/с з км, до 0,5-0,7 л/с•км в центральній частині і 0,35-0,5 л/с•км у південній. Середньорічний показник шару стоку поблизу м. Кривого Рогу дорівнює 42,3 мм (10% від загальної кількості атмосферних опадів за рік). На півдні цей показник різко зменшується до 10 мм. Суттєво зменшується і підземний стік. Коефіцієнт стоку становить 0,08.

Згідно зі схемою гідрологічного районування, територія Криворіжжя знаходиться в межах Нижньобузько-Дніпровської гідрологічної області зони України з недостатньою водністю (за Л. Г. Будкіною, 1969). Особлива гідрологічна позиція регіону в цілому збігається з кліматичною і ландшафтною структурою, які визначають основні гідрологічні параметри рік.

В зимовий період ріки Кривбасу замерзають. Середні дати початку льодоставу становлять – 7 грудня (на півночі) і 12 грудня – на півдні. Відповідно змінюється й число днів з льодовими явищами – від 115 до 110. Товщина льоду на ріках в середньому становить 20-35 см., але в 1926-1935 рр. вона дорівнювала 70-80 см. Весняний льодохід (якщо він є) розпочинається 10-12 березня, а від льоду остаточно звільнюються в середньому 14-16 березня. Звичайно льодохід на ріках регіону відсутній (як осінній, так і весняний), а якщо відбувається, то триває лише 1-5 днів. В окремі теплі зими льодостав на ріках нестійкий – льодовий покрив може руйнуватися навіть у середині січня або утворюватись дуже пізно.

Гідрохімічні особливості рік регіону зумовлені зональними властивостями посушливого клімату (особливо влітку), гідрологічних сезонів, змін водності рік упродовж року, хімічним складом вод (в першу чергу – підземних), які живлять поверхневі водотоки. Під час повені, коли водність рік зростає, їх хімічний клас є гідрокарбонатно-кальцієвим, каламутність збільшується понад 500 г/м, проте мінералізація знижується в середньому до 0,5-1,0 мг/л. В період межені загальна водність рік зменшується, що відбивається у зміні хімічного класу води на сульфатно-гідрокарбонатно-натрієвий, підвищенням мінералізації до 1,0-5,0 мг/л, але зі скороченням концентрації завислих наносів у воді до – 250-500 г/м (так як течія стає повільнішою). Середня жорсткість поверхневих вод коливається в межах 6,0-6,5 мг•екв/л, максимальні складають від 8,0 (по р. Саксагань) і 10,1 (по р. Інгулець) до 17,0 (по р. Кам’янка), мінімальні – від 2,5 (ріки Бокова, Інгулець) до 3,7 (р. Саксагань) і 4,0 (р. Кам’янка).

Ріка Інгулець. Скіфи та греки називали її "Пантікапея" – рибний шлях. В Іпатіївському літопису (1190 р.) ріку називають "Івлей". Більшість дослідників перекладають це слово як "вартова", "прикордонна", тобто ріка, що на межі давньоруських і половецьких земель. Пізніше, назва в тюркомовному варіанті перетворилася в "Інголь". Перша згадка ріки під назвою "Інгулець" датується 1552 роком. Починається в балці біля с. Топила Знам’янського району Кіровоградської області і є самою нижньою правою притокою І-го порядку р. Дніпро. Довжина ріки 549 км, площа басейну 14870 км, коефіцієнт звивистості 2,01, середньорічні витрати води 9,0 м/с. В басейні Інгулець має 126 приток – довших за 10 км. Гідрологічні спостереження на річці ведуться з 1925 року. Витоки ріки розташовані на абсолютній висоті 175 м., гирло 0,3 м. В нижній частині долина скринеподібна, терасована, місцями розширюється до 3-5 км, а русло сильно меандрує. Середній нахил русла 0,37 м/км, повне падіння 178,4 м. Середньорічні показники мінералізації 1,0 мг/л, каламутності 500 г/м, жорсткості 6,3 мг•екв/л. Хімічний клас води у повідь – гідрокарбонатно-кальцієвий, межень – сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієвий. Швидкість течії ріки в межень – 0,2-0,8 м/с, під час повені – до 1,5 м/с. Ширина ріки до 25-30 м. Глибина Інгульці на перекатах 0,2-0,6 м, на плесах – до 5-8 м. До зарегулювання стоку, під час повеней рівень води піднімався в річці на 5-6 м, а іноді і до 8 м. Модуль стоку 0,75-0,5 л/с•км. Річний об’єм стоку в середньому дорівнює 360 млн/м, в маловодні роки 40,6 млн/м. Живлення мішане, переважно снігове, повідь на протязі квітня-початку травня, решта року – межень, взимку і восени трапляються паводки. В зимовий період замерзає. Середні дати початку льодоставу до глобального потепління клімату в останні 20 років припадали на 7-12 грудня, число днів з льодовими явищами 110-115. Товщина льоду сягала 20-35 см. Скресала ріка 14-16 березня. Зараз через теплі зими льодостав на річці нестійкий, малопотужний.

Ріка Саксагань. Назва походить від половецького слова Saxagan – "сорока". Бере початок з джерела біля с.Малоолександрівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Має 28 приток. Ріка відноситься до категорії малих річок. Є притокою Дніпра ІІ-го порядку. Витоки ріки розташовані на висоті 140 м., а гирло 31 м. Довжина вододільної лінії – 250 км. Довжина ріки через зарегулювання стоку скоротилась до 134 км, площа басейну 2048 км, коефіцієнт звивистості 1,50, середньорічні витрати води 2,1 м/с. Ширина долини Саксагані 0,5-4,5 км. У верхів’ї долина ріки V-подібна, нижче скринеподібна, асиметрична. Глибина долини у пониззі – 40 м. Заплава суха, зайнята луками, однобічна, місцями відсутня. Ширина заплави 0,1-0,3 км. Русло у верхній частині пряме, в нижній звивисте, меандруюче. Правий берег крутіший, а в місцях виходів кристалічних порід – скелястий. Ширина русла 5-15 м., на плесах до 20-40 м. Середня глибина Саксагані становила до зарегулювання 2,0 м. Швидкість течії 0,13-0,4 м/с. Середній багаторічний об’єм стоку дорівнює 30 млн. м. Середній похил ріки 0,76 м/км. Льодостав нестійкий. Живлення ріки мішане, з переважанням снігового. Густота річкової сітки становить 0,23 км/км. Середньорічні показники мінералізації 0,7 мг/л, каламутності 500 г/м, жорсткості 6,1 мг•екв/л. Хімічний клас води у повідь – гідрокарбонатно-кальцієвий, межень – сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієвий. Густота річкової сітки 0,23-0,24 км/км, в центральній частині –0,23 км/км. Модуль стоку 0,5-0,7 л/с•км, шар стоку поблизу м. Кривого Рогу 42,3 мм (10% від загальної кількості атмосферних опадів за рік), коефіцієнт стоку 0,08. Зараз нижня частина ріки протікає під землею – 5,3 км у вигляді Саксаганського дериваційного тунелю. Сучасне гирло ріки розташоване в районі селища Чорногорка – нижче на 1,5 км від природного гирла в районі парку ім. газети Правда.

Ріка Бокова. Є правою притокою Інгульця і притокою Дніпра ІІ-го порядку. Мала ріка. Починаються поблизу с. Варварівка Долинського району Кіровоградської області на висотних відмітках 155 м, а закінчується на висоті 59 м. Площа басейну 1320 км Долина скринеподібна, шириною до 1-2 км.; заплава неширока – до 0,2 км. Середня ширина русла становить 10 м, глибина до 2,7 м. У верхів’ї річище звивисте. Коефіцієнт звивистості 1,59. Має одну крупну притоку – р. Боковеньку. Похил русла становить 1,50 м/км. Довжина басейну 74 км. Живлення снігове та дощове. Середня жорсткість води 6,0 мг•екв/л. Мінералізація 0,5 мг/л. Каламутність води в річці 250 г/м.

Ріка Боковенька. Ліва притока р. Бокової, притока Дніпра ІІІ-го порядку. Свій початок бере у Долинському районі Кіровоградської області біля с. Василівка. Має скринеподібну та симетричну долину. Площа басейну 645 км. Русло вирівняне, шириною 10-15 м. і глибиною до 2,5-4,0 м. (у пониззі). Коефіцієнт звивистості 1,81. Похил ріки 1,6 м/км. Основна притока – р. Очеретна (права). Має снігове та дощове живлення. Середня жорсткість води 6,0 мг•екв/л. Мінералізація 0,5 мг/л. Каламутність води в річці 250 г/м.

Підземні води

(автор – кандидат геолого-мінералогічних наук, старший викладач кафедри фізичної географії та геології Криворізького державного педагогічного університету Калініченко Ольга Олександрівна)

Підземні води знаходяться нижче земної поверхні в порах і тріщинах гірських порід.

Територія Кривбасу належить до південної частини Українського басейну тріщинних вод (частина Широківського, Апостолівського району, Криворізький, Софіївський і П’ятихатський райони). Цей басейн охоплює тріщінні води кристалічних порід Українського щита. Південна частина Кривбасу приурочена до північної частини Причорноморського артезіанського басейну, до якого входять горизонти артезіанських (напірних) вод в вапняках, пісках, глинах і мергелях відкладів неоген-палеогену кайнозойської ери.

Гідрогеологічні умови території обумовлені геолого-тектонічною будовою і природничо-географічними факторами (геоморфологічними, кліматичними). В геологічній будові території приймає участь складний комплекс метаморфічних і магматичних порід, а також осадові породи палеогенового, неогенового і четвертинного віку.

В залежності від геологічної будови і умов залягання на території Кривбасу виділяють наступні водоносні горизонти: четвертинних відкладів (ґрунтові води), неогенових і палеогенових порід (міжпластові води), тріщинуватих кристалічних порід докембрію.

Водоносний горизонт четвертинних відкладів включає підземні води нижньо- і середньо-четвертинних відкладів, верхньо-четвертинних і сучасних делювіально-алювіальних відкладів.

Загальний напрям стоку підземних вод Криворіжжя – на південь – в бік Причорноморської тектонічної западини, а також до місцевого базису ерозії – річкових долин, балок, ярів, подів, тому місцями виникають джерела (природний вихід підземної води на земну поверхню, наприклад в районі скель МОДРу, в балці Гандибіна, на березі Кресівського водосховища в парку та ін.) та мочажини (місця просочування підземних вод на денну поверхню у вигляді сильно змоченого ґрунту).

Водні ресурси

(автор – кандидат географічних наук, доцент, зав. кафедри фізичної географії та геології Криворізького державного педагогічного університету Казаков Володимир Леонідович)


Водні ресурси – сукупність поверхневих і підземних вод певної території, придатні для використання у господарстві. На Криворіжжі водні ресурси представлені водами рік і штучних водоймищ, підземними водами кількох водоносних горизонтів. Водні ресурси поверхневих водних об’єктів використовуються через значне зарегулювання поверхневого стоку (на р. Саксагань і Інгулець). На ріках, у балках та подах Кривбасу створено 5 водосховищ і понад 100 ставків.

На р.Інгулець створене Карачунівське водосховище (1932-1938, 1954-1958 рр.). Площа водосховища 26,9 км.


 

© 2009—2017, Виконком Криворізької міської ради